Двічі страчені — двічі живі

120.00

Опис

Історико-документальна повість присвячена маловідомим широкому загалу читачів героїчним сторінкам простих радянських людей проти нациських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни на території Новобасанського, Бобровицького і Згурівського районів Чернігівської області. Написанню її передувало щонайретельніше дослідження, яке нарешті розкрило вражаючі факти воєнної пори, довго приховувані владними «верхами». Документально розкрито справжнє обличчя лжепартизанів і лжегероїв, доведено торжество Правди над Кривдою в ім’я Справедливості. Своїм героїчним і водночас трагічним змістом, пекучою гостротою сюжетних реалій вона перевищує художні вимисли найгостріших детективів.

Відомості про реальне, а не прикрашене радянською пропагандою партизанське підпілля, пробиваються до суспільної свідомості майже так само натужно, як свого часу про Голодомор. За художніми фільмами «про партизанів», як за тюремним парканом, приховується справжній характер і хронологія подій українського підпілля. І страшні злочини проти нього — з боку «своїх». Про все це написала у книзі «Двічі страчені — Вічно живі» (Київ, 2006) журналістка, колишня учасниця підпілля на Чернігівщині, нині 82-річна Павлина Березовська. Їй допомагала донька одного з керівників підпілля Ніна Дяченко.